(продовження)

3. Вибір форми втручання для конкретного хворого повинен здійснюватися відповідно до особливостей у нього психосоціального дефіциту (соціальної дезадаптації).

З числа пацієнтів з первинним психотичним епізодом формуються групи, що враховують особливості психосоціального дефіциту і, відповідно, виконують різні завдання. При неможливості виконання цієї умови, провідні однієї з груп повинні враховувати конкретні проблеми пацієнтів, наприклад, у одного – проблему спілкування, в іншого – формування навичок впевненої поведінки, у третього – проблему комплайєнса тощо. Програма роботи такої групи повинна включати заняття, пов’язані з подоланням цих проблем беруть участь в групі пацієнтів.

4. Послідовність психосоціальних впливів здійснюється з урахуванням все більшого наближення до звичайних життєвих вимогам і досягненню соціальної компетентності.

Зазначена послідовність визначається просуванням до мети. Однак не всі етапи обов’язкові. При відносній схоронності особистості етап з використанням проміжних форм психіатричної допомоги виявляється зайвим.

Направлення хворого в груповий дім, гуртожиток або в лікувально-виробничі майстерні доцільно лише при більш вираженому особистісному зниженні. Ця обставина визначає і зазвичай незрівнянно більшу тривалість цього етапу.

5. При завершенні кожного етапу або всієї програми психосоціальної реабілітації слід враховувати необхідність підтримуючих безперервних або періодичних психосоціальних впливів.

Психологи і психотерапевти, що займаються психосоціальною реабілітацією, визнають поетапність і закріплення досягнутого шляхом неодноразових повторень. Розроблено методи та форми індивідуальної і групової підтримки; у багатьох випадках вона є необхідною умовою збереження досягнутого результату.

Тактика і зміст психосоціальних втручань розрізняються залежно від стадії захворювання (концепція фазоспецифічності): фаза розгорнутого психозу, фаза становлення ремісії, фаза повного або часткового одужання.

Фаза розгорнутого психозу визначається як проміжок часу з моменту надходження хворого в клініку первинного психотичного епізоду до початку становлення ремісії (3-4 тижні). Зазвичай в цей період стан пацієнтів характеризується досить вираженими психопатологічними розладами, що робить можливим дуже обережний психосоціальний вплив виключно в індивідуальному форматі в поєднанні з оптимальною фармакотерапією. У цей період пацієнти та їхні родичі контактують тільки з психіатром і медсестрами.

Головним завданням психосоціального впливу в цій фазі є створення «терапевтичного альянсу», що передбачає партнерські відносини між пацієнтом, його сім’єю і фахівцями, активну участь пацієнта і його сім’ї в процесі лікування, формуванні установки на подолання хвороби. Саме таке «емпатиче розуміння» (К. Роджерс, 1994) в подальшому стає запорукою стабільної і продуктивної співпраці між пацієнтом, його сім’єю і професіоналами.

У міру поліпшення психічного стану комплекс психосоціальних впливів розширюється, до терапії підключається психолог, використовуються групові форми роботи.

Таким чином, здійснюється перехід до наступної стадії втручання. Фаза становлення ремісії починається з моменту купірування гострої психотичної симптоматики і триває до виписки хворого з клініки. Особливістю психічного стану пацієнта в цей період є крихкість і нестійкість досягнутого поліпшення, часті не різко виражені загострення психотичної симптоматики, висока питома вага депресивних розладів.

Одним з психосоціальних втручань в цій фазі є психоосвіта, яка включається як складовий елемент в тренінг соціальних навичок. При відмові відвідувати групи робота здійснюється з пацієнтами індивідуально. В цілому, психоосвіта при ППЕ переслідує такі цілі:

– досягнення адекватного розуміння хвороби пацієнтом і залучення його в терапевтичний процес;

– прийняття можливості різного перебігу захворювання без розпачу й песимізму, з почуттям власної компетентності та впевненості в тому, що хворобою можна керувати;

– відновлення самооцінки і контролю над власним життям.

Своєрідними об’єктами псіхоосвіти є: стрес, внаслідок виявлення психічного захворювання і необхідності лікування; стигматизація; комплайєнс; умови виникнення рецидиву і способи його запобігання; обмеження, що накладаються на хворобу; активна роль в процесі лікування; подолання хвороби і повернення до повноцінного життя.

Фаза повного і часткового одужання характеризується різними типами ремісій. Соціально-психологічний статус пацієнтів визначається більш глибоким розумінням внутрішньої картини хвороби (ВКХ), формуванням компенсаторних механізмів, відновленням соціального функціонування і реінтеграції в суспільство.

Страницы: 1 2 3 4 5