Дослідження сучасних підходів психосоціальної реабілітації особистості при первинному психотичному епізоді

(продовження)

Поняття психосоціальної реабілітації дуже багатогранне і різними авторами трактується по–різному.

Так, в погоджувальному документі, розробленому Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я у співпраці з Всесвітньою Асоціацією психосоціальної реабілітації в 1996 році дано таке визначення: «Психосоціальна реабілітація – це процес, який відкриває людям, що страждають на психічні розлади, можливість досягти свого оптимального рівня самостійного функціонування в співтоваристві. Вона має на увазі як підвищення їх компетенції, так і зміну навколишнього соціального середовища з тим, щоб вони могли досягти того максимальної якості життя, яке можливо для людей з психічними захворюваннями або порушеннями психічної діяльності.

Роблячи акцент на успішному житті в спільноті, психосоціальна реабілітація спрямована на забезпечення оптимального рівня функціонування індивідуумів і суспільства в цілому, зменшення інвалідності та психічних порушень.

Під психосоціальної реабілітацією розуміється відновлення порушених (формування – в разі початкової недостатності) когнітивних, мотиваційних, емоційних ресурсів особистості (включаючи навички, знання, вміння взаємодіяти, вирішувати проблеми та інше) у психічно хворих з вадами соціальної адаптації, що забезпечують їх інтеграцію в суспільство.

Психосоціальна реабілітація – це система державних, соціально-економічних, медичних, професійних, педагогічних, психологічних та інших заходів, спрямованих на попередження розвитку патологічних процесів, що призводять до тимчасової або стійкої втрати працездатності, ефективне і раннє повернення хворих і інвалідів (дітей і дорослих) в суспільство.

В процесі реабілітації особлива роль належить психологу, саме він здатний надати професійну допомогу пацієнтові у встановленні продуктивних контактів з оточуючими людьми, у формуванні адекватного ставлення до себе, свого дефекту, можливостям і здібностям, а також у подоланні негативних психологічних наслідків та інвалідності.

Психосоціальна реабілітація – це процес, який дає можливість людям з ослабленим здоров’ям або інвалідам в результаті психічних розладів досягти свого оптимального рівня незалежного функціонування в громаді. Це включає як поліпшення індивідуальної адекватності, так і зміну умов навколишнього середовища (ВООЗ, 1995). Психосоціальна реабілітація є не просто методом, а всеосяжним процесом.

У загальному плані мета психосоціального підходу полягає в забезпеченні рівноваги між психічним життям людини і соціальними відносинами, що впливають на його життєдіяльність.

Проблемі психосоціальної реабілітації присвячена величезна кількість сучасних досліджень. Вивчалися питання методології реабілітаційного процесу, його методичної спрямованості, удосконалювалися форми і методи реабілітаційного втручання. Однак до теперішнього часу не склалося загальноприйнятої думки про ефективність тих чи інших реабілітаційних підходів, що ускладнює не тільки відбір найбільш адекватних методів реабілітації, а й оцінку їх терапевтичних можливостей на різних стадіях шизофренії.

На особливу увагу заслуговують хворі на шизофренію з первинним психотичним епізодом в зв’язку зі значним ризиком розвитку у них виражених порушень соціальної адаптації. Своєчасна (рання) і повноцінна реабілітація їх на цьому етапі захворювання знижує ймовірність швидкого його рецидиву, покращує клінічний і соціальний прогноз пацієнта. З цього випливає, що адекватно підібрані і індивідуально дозовані реабілітаційні заходи в ініціальних стадіях шизофренії є індикатором успішності наданої допомоги, а також в значній мірі визначають рівень подальшої життєдіяльності і соціальної адаптації хворого.

Практично психосоціальна реабілітація починається з першого контакту хворого з медичною службою і триває до тих пір, поки не буде відновлений його соціальний і професійний статус. Подібний підхід виправдовує себе в різних країнах і є економічно більш вигідним у порівнянні з чисто медичною моделлю надання психіатричної допомоги.

На відновлення потенціалу самого пацієнта, участь в реабілітаційному процесі з постійним освоєнням колишніх соціальних, в тому числі рольових функцій в умовах соціального контексту, що ускладняються, для досягнення можливо більш повного або рівного з іншими положенням в суспільстві застосовується комплекс психосоціальних впливів.

Під час відновлювальних заходів, після усунення гострої фази психозу, при отриманих позитивних результатах від медикаментозного лікування та первинної психосоціальної роботи ефективно підключати гіпнотерапевтичні сеанси. Своєю седативною функцією гіпноз  не тільки допомагає відновлюванню нормального функціонуванню нервової системи, а й має на неї заспокійливий вплив.

Встановлено, що стійкість і тривалість ремісії у хворих на шизофренію залежить не тільки від адекватної медикаментозної терапії, але і від форм і методів проведеної психосоціальної реабілітації. Надання психотерапевтичної допомоги, залучення до трудового процесу, що сприяє реалізації творчого потенціалу, дозволяють пацієнтам не відчувати себе соціально відчуженими.

Не можна не визнати, що психосоціальна терапія використовує ті ж форми – групові та індивідуальні – як і психотерапія, деякі біхевіоральні методики навчання, хоча в той же час психосоціальна терапія, на відміну від психотерапії, наприклад, широко використовує психоосвіту. 

Наверх