Аналіз теоретико-наукових трудів з проблем реабілітації при шизофренії

(продовження)

Завдання реабілітації – відтворити відсутні психічні функції, заново навчити хворого правильно відчувати і сприймати реальність, так як одним із симптомів шизофренії є те, що хворі не можуть відрізнити фантазію від реальності, фантазія стає їхнім життям.

При цьому хворого мало просто позбавити цих фантазій, інакше в його внутрішньому світі залишаться порожнеча, величезний дефект, що і відбувається при лікуванні традиційними нейролептиками – виникнення емоційної тупості, безвілля. Обов’язково необхідно дати хворому щось натомість. І це щось повинно бути потрібним і важливим для нього.

Для відновлення емоційно-вольової сфери дуже добре зарекомендував себе гіпноз. У пацієнтів первинного епізоду виснаження не настільки виражені, і вони легше і швидше піддаються відновленню, ніж інвалідизовані пацієнти, які тривалий час на медпрепаратах, і мають хронічну патологію.

Шизофренія – хвороба, яка нерідко виникає у людей з досить високим інтелектом, тому неправильно заповнювати вільний час хворих одноманітною механічної роботою, наприклад, склеюванням коробочок в трудових майстерень. Це часто призводить до посилення фрустрації. Пропонуючи хворим тільки клеїти коробочки, ми опускаємо їх ще нижче того рівня, на який їх привела хвороба.

Реабілітація полягає в тому, щоб знайти і сприяти реалізації збережених потреб хворого, нехай навіть їм неусвідомлених. Необхідно створити всі умови займатися тим, що йому подобається і приносить задоволення, розвивати його творчий потенціал (арт-терапія). У будь-якої людини, незалежно від рівня інтелекту, своє творче начало. Життя – це творчість, по суті. Основним завданням є дати можливість людині творити життя, в цьому аспекті підходи психотерапії включають музикотерапію, театральне мистецтво.

Проблемі реабілітації психічно хворих присвятили свої дослідження ряд вчених-психіатрів: М.М.Кабанов, І.Я.Гурович, О.Б.Шмуклер, В.Д.Від, Я.А.Сторожакова, В.С.Подкоритов, В.А.Абрамов.

Серед фахівців в області реабілітації немає єдиної думки щодо кордону між лікувальними та реабілітаційними заходами. Одні вважають реабілітацію завершальною фазою лікування, інші – на відміну від лікування – спрямованою на майбутнє, на профілактику ускладнень.

Під реабілітацією психічно хворих М.М.Кабанов, наприклад, розуміє їх ресоціалізацію, можливо більш повне відновлення (збереження) індивідуальної та суспільної цінності хворих, їх особистого і соціального статусу. На його думку важливим принципом реабілітаційних заходів є те, щоб включити самого хворого в лікувально-відновлювальний процес, залучити його як можна більше до співучасті у відновленні тих чи інших порушених функцій (наприклад, пам’яті або уваги) або соціальних зв’язків (трудових, сімейних та ін.). Цей принцип реабілітації психічно хворих можна назвати принципом партнерства.

Ресоціалізувати хворого без його активної участі неможливо. Добре відомо, що навіть лікарське лікування краще допомагає, коли хворий в нього вірить, вірить в авторитет лікаря, який призначив йому ті чи інші ліки. Тим більше авторитет психолога у психічно хворих людей, який заслужується не просто, дає безперечні позитивні результати протягом усього курсу реабілітаційної роботи.

Другий принцип реабілітації психічно хворих – це принцип багатосторонності (різноплановості) зусиль (дій, заходів) по реалізації реабілітаційної програми. Він полягає в розумінні реабілітації як складного процесу, що об’єднує зусилля психолога і пацієнта, гіпнотерапевта і гіпнотика і спрямованого на різні сфери «психосоціального функціонування» пацієнта.

У клінічній практиці вміння направляти систему відносин (взаємовідносин) в потрібному для реабілітаційних цілей напрямку становить важливе медико-психологічне, медико-гіпнотерапевтичне та одночасно лікувально-відновлювальне завдання. Особистість формується в соціальному спілкуванні, аспекти якого різноманітні і не можуть бути зведені тільки до соціально-трудової реабілітації. Ставлення до себе, своїх вчинків, своєї хвороби, сім’ї, близьким, своїм і їх престижу, своєї кваліфікації і освіти, дозвілля, культурних цінностей, цінностей взагалі і їх корекція займають велике місце в процесі соціалізації і ресоціалізації.

Третім принципом реабілітації є принцип єдності психосоціальних і біологічних методів дії. Хоча апеляція до особистості лежить в основі будь-якої реабілітаційної програми, реабілітація є не тільки соціальною, але і клінічною проблемою, яка вимагає для свого успішного вирішення розуміння як психологічної, так і фізіологічної та патофізіологічної її основи. Не завжди легко провести чітку межу між профілактикою та лікуванням, тим більше важко провести її між лікуванням і реабілітацією. Успіх будь-якої реабілітаційної програми залежить від обліку як клініко-біологічних, так і психосоціальних факторів. Так, наприклад, віденської школи психіатри давали такий прогноз по лікуванню шизофренії: на 50% залежить від клініко-біологічних і на 50% – від психосоціальних факторів.

Уже давно ні в кого не викликає сумніву, що всі психічні захворювання, в тому числі і шизофренія, пов’язані в своєму розвитку з трьома категоріями чинників: клініко-біологічними, особистісними і середовищними. В даний час є безперечні докази того, що навіть при таких «ендогенних» захворюваннях, як шизофренія, роль середовищних і особистісних факторів виявилася набагато більше, ніж про це думали раніше.

Четвертий принцип реабілітації можна назвати принципом ступінчастості (перехідності) прикладених зусиль, здійснюваних дій і заходів. Психосоціальні дії (психотерапевтичні, працетерапевтичних і так далі) необхідно призначати в певних дозах, частіше наростаючих з поступовим переходом від однієї реабілітаційної дії (заходу) до іншої, від однієї форми організації до іншої.

Наприклад, гіпноз можливий тоді, коли знято гостру фазу, куповано психоз, коли пацієнт критично ставиться до свого стану, дає адекватну оцінку, що відбувається, коли інтереси і захоплення знову є двигуном його життя.

Відповідно до принципів ВООЗ була розроблена схема трьох послідовних етапів реабілітації психічно хворих. Перший названий етапом відновної терапії, другий – етапом реадаптації, третій – етапом реабілітації. 

Наверх