Аналіз теоретико-наукових трудів з проблем реабілітації при шизофренії

(продовження)

Перший етап – відновна терапія є початковим етапом складного процесу реабілітації. Головним завданням на цьому етапі є усунення або пом’якшення проявів хвороби, запобігання формуванню психічного дефекту, явищ так званого госпіталізму, її інвалідизації. У цьому полягає профілактична спрямованість заходів, які проводяться на першому етапі. Етап відновлювальної терапії характеризується поєднанням медикаментозної терапії з різними психосоціальними діями.

Завданням другого етапу реабілітації, званого, як уже говорили, реадаптацією, є пристосування хворого до умов зовнішнього середовища, відновлення пристосовності: мотивація пацієнта до праці, до активного способу життя, міжособистісних відносин і т. д. На цьому етапі переважають психосоціальні дії, серед яких на перше місце висувається стимуляція соціальної активності хворих різними методами.

Психотерапевтично орієнтована робота проводиться не тільки з хворими, а й з їхніми родичами. Медикаментозне лікування на цьому етапі реадаптації обмежується, як правило, «підтримуючими» або такими, які усувають загострення дозами психотропних засобів.

Третій етап реабілітації – реабілітація у власному (прямому) значенні цього слова. Можливе більш повне відновлення в правах, відновлення індивідуальної і суспільної цінності хворого, відновлення дохворобних відносин з навколишньою дійсністю складає основний зміст цього етапу. При цьому успіх реабілітації досягається організацією правильного ставлення до хворих з боку оточення в родині, з друзями, на роботі. Важливе значення в цьому періоді надається груповій роботі з хворими, яка містить елементи «підтримуючої» психотерапії, терапії зайнятістю і розваги, тренінги.

На цьому етапі добре проводити групові сеанси гіпнозу, оскільки соціалізація відіграє важливу роль у процесі реабілітації. На групових сеансах гіпнотерапії пацієнти можуть обмінюватися один з одним своїми відчуттями як перед гіпнозом, так і після завершення сеансу.

Вперше групова психотерапія з хворими на шизофренію була проведена Lazell у вашингтонському госпіталі Святої Єлизавети в 1921 році; широке поширення в психіатричних закладах західних країн вона отримала лише на початку 70-х років, коли її без всяких вказівок лікарів стали робити медсестри, підмітивши, що групові бесіди з хворими надають деякий седативний ефект і покращують соціальний клімат в палатах.

В українській медицині в цілому і в психіатрії зокрема, зазначає В.С.Подкоритов, до сих пір відсутня ставлення до медико-соціальної реабілітації як до широкого комплексу не тільки медичних, а й соціальних заходів. Але в останні роки все частіше йдеться про медико-соціальну реабілітацію як про включення пацієнта в соціальне середовище з оптимальним використанням його залишкових здібностей для посильної суспільно корисної діяльності.

Реабілітація, як динамічна система, спрямована на досягнення певної мети особливим методом, головна суть якого полягає в опосередкуванні через особистість хворого лікувально-відновлювальних впливів та заходів, в обліку не тільки медикаментозної терапії, а й психологічних, а також соціальних факторів в процесі саногенеза.

В якості критеріїв ефективності психосоціальної реабілітації найчастіше розглядається тривалість і якість ремісій. Однак концепція реабілітації передбачає інтегративний (біопсихосоціальний) підхід до пацієнта. Тому основні критерії оцінки якості медико-соціальної реабілітації, на думку В.А.Абрамова, повинні включати не тільки позитивні зміни в стані психічного здоров’я пацієнта, але і досягнутий рівень його соціального відновлення (соціальної реінтеграції). Іншими словами, мова йде про оцінку фізичного, психологічного та соціального благополуччя пацієнта, рівня його життєдіяльності та якості життя.

В даний час вважається, що одним з компонентів системи реабілітаційних заходів є психотерапія, в рамках якої знаходиться гіпнотерапія. При шизофренії психотерапія стає більш ефективною, якщо у хворого є певне усвідомлення хвороби і немає виражених змін особистості по шизофренічному типу. В якості основних завдань психотерапії при шизофренії ставляться запобігання наростання аутизації, соціальна активація і дезактуалізація хворобливих переживань, корекція деформованих комунікативних структур хворих.

Сучасна психотерапія шизофренії відрізняється гуманним ставленням до хворого, ставленням до нього як до повноправного і активного учасника лікувального процесу. На першому етапі лікування шизофренії психотерапія зазвичай проводилася в індивідуальній формі, пізніше проявився інтерес до групової терапії шизофренії і, нарешті, до сімейної. Дана тенденція була характерна для еволюції психотерапії взагалі, і розвиток психотерапії шизофренії лише повторювало її в більш виразному варіанті.

Що стосується використання психотерапії при шизофренії висловлювалися різні, в тому числі протилежні, точки зору. Багато авторів, за даними А.Є.Личко, вважали психотерапію при ендогенних психозах марною, а деякі її види (наприклад, гіпнотичне навіювання) – навіть шкідливими і погіршуючими стан. З іншого боку, представники психоаналітичної і психодинамічної шкіл в психіатрії розглядали психотерапію як головний і єдино дієвий засіб лікування шизофренії, вважаючи, що дане захворювання має чисто психогенний генез і в якому гіпноз найбільше ефективний.

У той же час Б.Б.Малахов вважає при шизофренії досить ефективною трудову терапію, яка може бути забезпечена в позалікарняних умовах тільки при диференційованому застосуванні трудових процесів.

Трудова терапія – один з найважливіших методів лікування і відновлення працездатності психічно хворих. Вона дозволяє зменшити і компенсувати дефекти психіки, що збільшуються в зв’язку з фактором бездіяльності, пов’язаного як з особливостями психічних хвороб, так і з тривалим перебуванням хворих в стаціонарі.

Трудова терапія дає вельми сприятливі умови для проведення колективної психотерапії. М.С.Лебединський вважає, що праця займає настільки велике місце у формуванні особистості, в перебудові її, а також у подоланні різних функціональних порушень і в побудові скоєних компенсацій, що, не вдаючись в процесі психотерапії до використання цих можливостей, досить часто буває вкрай важко і навіть неможливо досягти істотного успіху.

Основний принцип диференціації видів праці тут полягає в тому, що трудові процеси з урахуванням різного ступеня складності призначаються хворим на шизофренію в залежності від клініко-біологічних і психосоціальних критеріїв. При цьому повинні враховуватися характеристика типу ремісії, вираженість залишкової продуктивної психотичної симптоматики, ступінь емоційно-вольових порушень, особливості особистості хворих і сформованої у них системи відносин до трудової діяльності і видам праці, професія до початку захворювання і минулий трудовий досвід. 

Наверх