(продовження)

Психосоціальна реабілітація дозволяє багатьом людям придбати або відновити практичні навички, необхідні для життя і спілкування в своєму колі, і вчить їх, як справлятися зі своїми втраченими можливостями. Вона включає допомогу в розвитку соціальних навичок і можливостей для реалізації захоплень і дозвілля, які дають відчуття причетності і власної цінності.

Так, Віті (Witte, 1988) бачить психосоціальну реабілітацію в регуляції відносин між неповноцінною людиною і навколишнім світом. У сенсі реаккомодації психологічна допомога повинна сприяти підвищенню почуття власної цінності і впевненості в собі у неповноцінних осіб.

Психосоціальна реабілітація здійснюється поетапно. І.Я.Гурович виділяє наступні її три етапи.

Перший етап полягає в активних психосоціальних впливах (психосоціальної терапії, психосоціальному лікуванні). При цьому використовуються різні з наявного арсеналу форми психосоціальних впливів, спрямовані на відновлення у хворих, які опинилися порушеними або недостатніми когнітивних, мотиваційних, емоційних ресурсів з урахуванням обумовлених ними особливостей соціальної дезадаптації. Ця остання обставина вимагає, як зазвичай при терапії, призначення відповідних адекватних форм психосоціальних впливів.

Початок психосоціальної реабілітації не обов’язково збігається з перебуванням пацієнта у відділенні лікарні: вона може початися в будь-якому періоді надання психіатричної допомоги. Тут важливим є визначення характеру і ступеня соціальної дезадаптації, потребу в тій чи іншій конкретній формі психосоціального впливу. Це зазвичай етап найбільш активних заходів.

Другий етап – етап практичного освоєння наближених до колишніх або нових для пацієнта рольових функцій і соціальних позицій.

В основному, це функція всього комплексу «проміжних» (між психіатричним установами і суспільством) ланок реабілітаційної спрямованості, які наближують пацієнта (за допомогою ступеневого практичного освоєння соціальних ролей і позицій) до життя безпосередньо серед населення. Одночасно це процес «генералізації» відновлюваних навичок, умінь, знань (отриманих за допомогою різних форм психосоціальних впливів і використовуючи, природно, більш вузьке коло моделей) стосовно все більш складним соціальним відносинам і вимогам, тобто до того, що очікує пацієнта при поверненні у життя.

Третій етап. На цьому етапі здійснюється закріплення і підтримка в тій чи іншій мірі неповного або повного соціального відновлення.

У соціальній підтримці і продовженні психосоціальної роботи в співтоваристві більша частина пацієнтів буде потребувати постійно. Ефект застосованих психосоціальних впливів (освітніх, тренінгових та інших програм) зберігається лише певний час, після чого потрібно їх повторення. Саме тому психосоціальна або соціальна підтримка є істотним компонентом психосоціальної реабілітації.

І.Я.Гурович також сформулював принципи системи психосоціальної реабілітації, яка представляє собою важливу складову реабілітаційного процесу.

1. Процес психосоціальної реабілітації може бути розпочато на будь-якому етапі надання психіатричної допомоги – поза гострих станів (загострень), але можливо більш рано після купірування гострих проявів психічного розладу. Чим раніше по відношенню до початку захворювання починаються психосоціальні заходи, тим швидше можна розраховувати на більш сприятливий прогноз.

В даний час широко застосовується включення пацієнтів на етапі виходу з психотичного стану в психоосвітню групу, особливо при первинному психотичному епізоді. Програма роботи в такій групі, крім мети подолання стресу, пов’язаного з виникненням важкого психотичного захворювання, ситуації, обумовленої іноді необхідністю зміни роботи, професії, інших рольових функцій, наприклад, в сім’ї (перший епізод), включає також формування мотивації на продовження фармакотерапії протягом досить тривалого часу, навчання стратегії подолання із залишковими психопатологічними розладами.

Інша з типових цілей психосоціальної роботи стосується попередження повторних загострень і рецидивів захворювання.

Психосоціальні втручання не обов’язково починаються на лікарняному етапі; вони часто проводяться в позалікарняних умовах, і не обов’язково пов’язані з початком хвороби (тільки при першому епізоді) або з початком надання допомоги; вибір втручання обумовлений конкретними показаннями. Але їх призначення вперше означає вступ хворого в перший етап психосоціальної реабілітації.

2. Необхідно формулювати мету кожного втручання з визначенням тимчасового періоду, протягом якого зазначену мету передбачається досягти.

Психосоціальні втручання повинні бути, по-перше, диференційовані і спрямовані на досягнення певної мети (або цілей) і, по-друге, обмежені в часі. Відсутність структурованості і невизначеність у часі робить психосоціальні втручання розпливчастими щодо досягнення мети. Тривалість конкретного втручання зазвичай визначається відрізком часу, на яке розрахований модуль.

Все це чітко структурує процес психосоціальної реабілітації та робить його обгрунтовано спрямованим.

Страницы: 1 2 3 4 5