Реабілітація пацієнтів з психічними розладами є найважливішим етапом в лікуванні хворих, їх відновленні і повернення в соціум, зниженні ризику рецидиву. Ефективність лікування багато в чому залежить від інтенсивності і якості реабілітації, яка стала невід’ємною частиною психіатричної допомоги в світовій практиці.

Історія реабілітації, як і історія психіатрії, тісно пов’язана з культурним розвитком людства. Забобони, релігійні вірування і пануючі в ту чи іншу епоху політичні і філософські погляди, рівень науки, зокрема медицини, особливо ж соціальний лад, і суспільні відносини завжди надавали значний вплив на розвиток психіатрії та на ставлення оточуючих до психічно хворій людині.

Психічний розлад, що супроводжувався порушеннями сприйняття, мислення, свідомості і поведінки, особливо сильно діяв на уяву первісної людини. Жерці і чаклуни представляли психічно хворого як святого або пророка, або в якого вселився злий дух, в залежності від його висловлювань і поведінки. Тому доля хворих бувала різна: «святих» шанували, а з одержимих виганяли злих духів.

Висока культура стародавньої Греції відбилася на психіатричних поглядах того часу. За кілька століть до нашої ери математик Піфагор вважав мозок осередком психічної діяльності. Батько медицини Гіппократ описав ряд психічних хвороб і вважав їх наслідком захворювання мозку. Філософ Аристотель стверджував, що центром психічної діяльності є серце; була також поширена думка, що «психіка» локалізована під грудочеревною перешкодою, назва якої (phren) зберіглася в ряді сучасних термінів, наприклад, шизофренія та ін.

У Римі Цельс описав гострі психози, обмани сприйняття, займався лікуванням психічно хворих. Цікаві твори римського лікаря Аретея, якому вже було відомо, що меланхолія може перейти в манію і що при епілепсії може розвинутися психоз. Відомий римський лікар Гален також цікавився психічними захворюваннями; він вважав, що божевілля може залежати від розладів сприйняття і від неправильності суджень.

Висловлювання грецьких і римських лікарів з приводу психічних захворювань поклали початок психіатрії: були описані і розмежовані деякі форми психозів, встановлений ряд термінів, що збереглися до теперішнього часу. У Греції і Римі з їх відносно високою культурою не було лікарень. Психічно хворі з вищих класів обслуговувалися індивідуально (їх поміщали в окремі кімнати та ін.), а про рабів не вважали за потрібне.

Арабські лікарі багато що запозичили зі старих грецьких (олександрійських) джерел і стояли на правильному шляху в плані не тільки вивчення психічних хвороб, але і їх лікування (Авіценна). Саме араби почали будувати лікарні для психічно хворих.

Необхідність гуманного ставлення до душевнохворих і підтримки їх соціального статусу усвідомлювалася вченими ще в глибоку давнину. Так, Целій Авреліан (IV-V ст. Н.е.) в своїх настановах рекомендував доброзичливе, щадне поводження з душевнохворими, а хто одужує наказував прогулянки, приємні бесіди, читання, театр і вправи в риториці.

А в стародавньому Єгипті почали використовувати в лікуванні душевних хвороб гіпноз, і цей метод на психіку людини дійшов і до наших днів.

В епоху раннього середньовіччя ще не було такого жорсткого поводження з психічно хворими, яким ознаменувався пізнє середньовіччя і початок нових століть.

В епоху Відродження і пізніше, положення психічно хворих було безрадісним: їх утримували в монастирських притулках, в тюрмах, більшість же бродило без догляду і жебракували. У період, коли церква створила інквізицію, психічно хворі визнавалися «одержимими дияволом», піддавалися тортурам і масового спалювання на вогнищах.

Страти психічно хворих мали місце ще в XVII столітті, але підйом європейської цивілізації супроводжувався розвитком науки, включаючи і медицину, яка поступово звільнялася від містики середньовіччя. Тільки в XVIII столітті намітився рішучий перелом в організації психіатричної допомоги. В Англії ідеї гуманного ставлення до душевнохворих пропагував Тюк (W.Tuke, 1792), вперше організував для них притулок з вільним вмістом; рішуча реформа психіатричної лікарняної справи була проведена Коноллі (J.Conolly, 1839), який проголосив принцип «необмеження» (no-restraint) психічно хворих; в Італії упорядковані психіатричні лікарні організував Кіаруджі (V.Chiarugi).

Особливо велике значення мала діяльність Філіпа Пінеля (P.Pinel) у Франції в епоху Великої французької революції. Пінель зняв ланцюга з психічно хворих і перетворив «божевільні» в лікарняні установи. Ескіроль (J.Esquirol, 1838), учень Пінеля, особливо багато зробив для розвитку психіатрії. Він відділив галюцинації від ілюзій, створив поняття про ремісії, встановив значення соматичних симптомів при психозах. Ескіроль боровся з думкою, що психози невиліковні; він ввів систематичні записи історій хвороби, обходи хворих, сприяв виданню закону, обгороджував права психічно хворих.

У всьому світі набирають популярності роботи видатного французького лікаря-психіатра Жана Мартена Шарко (Jean-Martin Charcot). Він перший застосовує гіпноз для лікування істеричних хворих, його учнями стають усі відомі тоді представники медицини, такі як Зигмунд Фрейд (Sigismund Freud), В.М. Бехтєрєв та інші.

У Німеччині спиралися на вчення Канта, який стверджував, що підлягають веденню не лікаря, а філософа. Це призвело до повного занепаду німецької психіатрії того часу, яка була абсолютно відірвана від медицини. Однак тільки в середині XIX століття Грізінгер, який багато чого запозичив від французів, прийшов до наукової концепції психіатрії. Він визнавав, що в основі психозу лежить патологічний процес в мозку.

Свою історію має виникнення і становлення психіатричної допомоги хворим, які страждають на захворювання шизофренічного спектра, в Україні. «Статутом» великого князя київського Володимира (996) передбачалося відкрити в містах держави спеціальні будинки та лікарні для осіб, які в сучасному розумінні можна вважати психічно хворими.

Страницы: 1 2 3 4