Теоретико-історичні підходи в реабілітації при психічних захворюваннях
(продовження)
У психіатричних лікарнях під керівництвом прогресивних психіатрів того часу – О.Ф.Мальцева (Полтава), М.В.Країнського (Харків), А.А.Говсєєва (Дніпропетровськ, колишній Катеринослав) – ліквідують як лікувальний засіб гамівні сорочки та інші засоби обмеження. Починається організація трудових майстерень з метою впровадження трудотерапії для психічно хворих і поліпшення рівня їх соціальної реабілітації. У психіатричних лікарнях все ширше починають застосовувати постільний режим. Для «спокійних» пацієнтів з хронічним перебігом захворювання і таких, що проживали в селі, впроваджується патронаж.
Наукові концепції про сутність психічної хвороби ґрунтувалися на тій, що існувала в той час, загальної медичної моделі патології і схилялися до визнання порушень мозкової діяльності в якості основи хворобливих явищ.
Е. Крепеліном, С.С. Корсаковим та іншими видатними вченими була розроблена описова психопатологія і заснована на ній нозологічна класифікація психічних хвороб. При цьому намітився відносно глибокий відрив наукових досліджень від соціальних аспектів хворобливого явища, що домінували в практичній діяльності. У «Керівництві по психіатрії» Е. Крепеліна (1883) соціальні аспекти розглядаються лише з точки зору впливу наслідків психічних хвороб на суспільство. Відомо, що Е. Крепелін був прихильником застосування психологічних методів в психіатрії.
Ідея про переваги надання психіатричної допомоги при психозах на самому початку захворювання існувала давно. Більше 140 років тому психіатр А.А.Драніцин, який працював в Петербурзі в клініці професора І.М.Балінського, а потім в госпіталі в Москві, опублікував роботу «Про божевілля при первісній її появі і про лікування її поза закладів» (1867), основні положення які нагадують принципи допомоги в клініці першого психотичного епізоду. Понад 100 років тому П.І.Якобі в відомій монографії «Основи адміністративної психіатрії» (1900) стверджував, що «лікуючи свіжих хворих можна зменшити появу хроніків».
Початок становлення вітчизняної психіатричної допомоги
Видатна заслуга в розвитку психіатрії в Україні належить П.І.Ковалевському, який ще в 1882 році запропонував свою класифікацію психічних захворювань. Починаючи з I з’їзду психіатрів в 1887 році, в українській психіатрії обговорюється питання про необхідність впровадження серед широких верств населення психогігієни.
На розвиток вітчизняної психіатрії серйозний вплив зробили українські психіатри В.Т.Протопопов (учень геніального вченого, психіатра, гіпнотерапевта В.М.Бехтєрєва), Л.Л.Рохлін, В.М.Блейхер, А.Л.Альтман. В.Т.Протопопов створив в Харкові кафедру психіатрії медичного інституту, був організатором і директором першого в Україні науково-дослідного інституту клінічної психіатрії і соціальної психогігієни, який в подальшому був перетворений в Українську психоневрологічну академію.
Л.Л.Рохлін – автор 6 монографій і понад 270 наукових робіт з питань психогігієни і психопрофілактики, клініки епілепсії, шизофренії, екзогенних психозів, організації психіатричної допомоги та історії психіатрії. Він активно розвивав психогігієнічний і психопрофілактичний напрямок. Був організатором і президентом (1934-1937) Української психоневрологічної академії.
В.М.Блейхер – доктор медичних наук, Заслужений лікар України, Почесний член наукового товариства психіатрів Болгарії, лауреат премії імені академіка В.Т.Протопопова. Завідує лабораторією клінічної психології Київського НДІ загальної та судової психіатрії. Автор понад 150 опублікованих наукових робіт з психіатрії, психотерапії, медичної психології, в тому числі кількох монографій, посібників, підручників, довідників, термінологічних словників.
Найбільш важливими вкладами в психіатрію є дослідження А.Л.Альтмана в області клініки шизофренії та соціально-трудової реабілітації хворих цим захворюванням, які він вів у Харкові, Курську та Пермі. Свої дослідження він підсумував в докторській дисертації в 1964 році.
Перші кроки на шляху до реабілітації психіатричних хворих
Невід’ємною частиною психіатричної допомоги та найважливішим етапом в лікуванні хворих з психічними розладами, їх відновленні і поверненні в соціум є отримана визнання реабілітація, а ефективність лікування багато в чому залежить від інтенсивності і якості реабілітації.
Вважається, що сучасний зміст концепції реабілітації хворих та інвалідів був сформований в роки другої світової війни в Англії і США, однак безперечним є те, що окремі конкретні форми роботи і публікації мали місце набагато раніше. Багато що було зроблено в тих областях охорони здоров’я та соціального забезпечення, які зараз відносять до сфери реабілітації, і в ряді інших країн (Франція, Голландія, Швейцарія, на території колишнього СРСР).
Концепція реабілітації хворих та інвалідів спочатку виходила з ідей так званої фізичної медицини. Надалі вона була доповнена положеннями соціальної гігієни, психології, гіпнотерапії, педагогіки, соціології та інших дисциплін. Існує багато визначень реабілітації, зокрема: «Розвиток або поліпшення тих здібностей хворого, які можуть бути використані для його успішної соціальної і трудової діяльності поза лікарнею»; «Інтеграція індивідуума в суспільстві, при якій досягається більш ефективне і більш необхідне пристосування»; «Відновлення хворого як людини (особистості) і як члена суспільства»; «Спеціальне поле медичної та соціальної активності»; «Спроба включення неповноцінного індивідуума в соціальне середовище, в якій виявиться можливим оптимальне додаток його залишкових здібностей».